Опрацювати поданий навчальний матеріал до уроку.

Зміст навчального матеріалу з теми:

 Достовірність інформації в мас-медіа. Джерела інформації. Стандарти подання інформації

Достовірність подачі інформації

1. Суть достовірності подачі інформації.

Будь-яка інформація, яку подають своїм глядачам журналісти повинна завжди мати авторитетне джерело походження, тобто будь-яку фактичну інформацію журналісти редакції отримують, побувавши на місці події і від учасників, очевидців самої події або компетентних щодо події експертів. Подаючи будь-яку новину, слід повідомляти глядачам джерело її походження. Що більш сенсаційною є новина, то важливішим є посилання на авторитетне джерело інформації. До будь-якої інформації слід ставитися зі зваженим скептицизмом і докладати зусилля до її ретельної перевірки в різних і безумовно компетентних щодо новини джерелах. Інформацію завжди слід прагнути отримувати з першоджерела (лише якщо це є неможливим – з того джерела, яке стоїть найближче до оригіналу).

2. Репортер на місці події.

Журналіст працює на місці події, робить прямі включення або робить звідти репортажний сюжет чи створює інформаційне повідомлення, які йдуть в ефір. Це – власна інформація програми, джерелом інформації для служби є сам репортер як очевидець події, спостерігач за подією. Якщо репортер не бачив подію на власні очі і не чув на власні вуха, слід чітко посилатися на першоджерело (безпосередній активний учасник події), з якого він довідався про новину. В інших випадках (коли інформація отримана не від першоджерела) слід докласти зусиль до підтвердження і уточнення інформації з інших джерел. У таких випадках слід перевіряти інформацію як мінімум у двох компетентних щодо неї джерелах. У прямих включеннях слід завжди максимально точно повідомляти глядачу, з якого саме місця веде включення журналіст Національної суспільної телерадіокомпанії. Журналіст у прямому включенні не може розповідати про події, які відбуваються в іншому місці, бо він не є їх очевидцем, отже достовірність такої інформації буде для глядача сумнівною.

3. Конкретність посилань на джерела інформації.

На джерела інформації щоразу слід посилатися чітко і недвозначно. Посилання, зроблене журналістом на джерело інформації, є для глядача єдиним доказом того, що йому розповідають про речі, які відбуваються насправді, а не про фантазії журналістів.

Посилатися на джерела слід максимально конкретно. Зазвичай інформацію повідомляє журналісту конкретна людина, яка має ім’я та прізвище і має конкретну компетентність щодо повідомленої інформації. Посилаючись на джерело цієї інформації, журналіст повинен цю конкретну людину назвати, а не приховувати конкретну людину за узагальненими формулюваннями на кшталт «правоохоронці повідомляють», «в Кабміні зазначають», «мітингувальники кажуть» тощо.

4. Анонімні джерела інформації.

За чинним законодавством, журналіст і телеканал мають право не розкривати своїх джерел інформації, якщо це необхідно для особистої безпеки джерела. Інформацію з посиланням на анонімне джерело можна давати, коли збігаються такі обставини: інформація є надзвичайно суспільно значимою, джерело є безумовно компетентним стосовно характеру інформації, редакція переконана в добросовісності, правдивості цього джерела, джерело з вагомих причин не хоче, щоб його ім’я було оприлюднене.

Посилаючись на анонімне джерело, автор матеріалу і телеканал беруть на себе повну відповідальність за точність інформації, отже до такого способу подачі інформації слід вдаватися лише у виняткових випадках, за безумовної суспільної ваги інформації і якщо в інший спосіб неможливо перевірити і подати цю інформацію з посиланнями на інші джерела. З посиланням на анонімні джерела можна повідомляти лише факти, категорично не можна цього робити, повідомляючи про суб’єктивні думки!

5. Інформаційні агентства та ЗМІ.

Інформація зі стрічки інформаційних агентств чи інших ЗМІ може подаватися в ефір лише в тих випадках, коли вона є надзвичайно суспільно важливою, а перевірити її до найближчого випуску редакція не має часу. При цьому в повідомленні слід чітко зазначати назву інформаційного агентства чи ЗМІ, з яких ми взяли цю новину, і ті джерела, на які вони посилаються (наприклад: «повідомляє УНІАН з посиланням на…»).

6. Інформація з інтернету, зокрема з соцмереж Інтернет-видання не можуть вважатися цілком достовірним джерелом інформації. Це пояснюється тим, що інтернет-видання зазвичай не є офіційно зареєстрованими засобами масової інформації, контроль за дотриманням ними вимог чинного законодавства є надзвичайно низьким, а рівень внутрішніх вимог до перевірки інформації в самій редакції інтернет-видання є невідомим. Тому будь-яку цікаву інформацію з інтернет-видань необхідно самотужки перевірити в першоджерелах і лише тоді подавати в ефір вже з посиланням на ці джерела.

7. Перевірка інформації, яка надходить до редакції поштою.

Будь-яка інформація, що надходить до редакції новин поштою, факсом чи електронною поштою, не оприлюднюється без телефонної перевірки у відправника, чи справді він надіслав цю інформацію до редакції.

8. Правила оприлюднення даних соціологічних досліджень.

Подача в ефір даних соціологічних досліджень є припустимою лише тоді, коли редакція переконана в авторитетності соціологічної служби, яка проводила дослідження. Для цього редакція має власноруч дослідити, принаймні, такі ключові моменти: 1) Хто є власником цієї соціологічної служби, і – відповідно – чи не має її власник свого інтересу в предметі досліджень. 2) Чи є служба членом міжнародної професійної асоціації соціологів (ЕSOMAR), оскільки ця асоціація відстежує для потенційних замовників професіоналізм, дотримання наукових методик і якість роботи кожної служби. В разі грубих порушень соціологічна фірма не може стати її членом або виключається з асоціації. 3) Чи проводить служба бізнесові дослідження, чи лише електоральні. До перших довіра є вищою, адже від добросовісності їхньої роботи в електоральних дослідженнях залежить довіра бізнесових клієнтів до фірми. 4) Чи не була служба у минулому причетною до маніпуляцій та фальсифікацій соціологічних даних. Якщо була, - публікувати її дані в ефірі не можна.

– Як визначити, що публікація в медіа замовна?

Частина 10 статті 1 Закону України “Про рекламу” визначає приховану рекламу як інформацію “про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій”.За статтею 9 того ж Закону, реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

Відтак, перед вами, ймовірно, замовний матеріал, якщо:

у матеріалі згадується лише одна торгівельна марка, партія чи політик;

окреслюється проблема, а її вирішення пов’язане з певним брендом, партією чи політиком;

матеріал є “тест-драйвом” продукту із однозначно позитивними результатами;

матеріал повністю присвячений економічним досягненням бренду, партії чи політика;

у матеріалі, присвяченому конфліктові, відображена позиція лише однієї сторони;

цю людину видання вважає вповноваженою висловлювати фахову оцінку;

йдеться про нагороди, перемоги в бізнес-рейтингах чи конкурсах. Часто рейтинги є фікцією. Якщо ж ідеться про поважну галузеву премію, видання вкаже всіх або значну кількість лауреатів;

йдеться про успіхи бренду, підприємства, політика в царині доброчинності.

– Як розпізнати фейк?

Фейками називають фотографії, які підроблені у фотошопі, спеціально створені відеоролики, неправдиві новини, які намагаються видати за реальні і які важко відрізнити від правдивих.

Як і замовний матеріал, фейк має певні ознаки:

· неоднозначність висловлювань (йдеться про новини, де має бути виключно фактаж, а не авторська думка), використання слів: по суті, в основному, в значній мірі, як правило, за певних умов, в принципі, можливо.

· заклики до нібито очевидності висновків: абсолютно зрозуміло, відомо, незаперечний факт, немає сумнівів, навряд чи необхідно нагадувати, можу вас запевнити;

· відсутність посилання на джерело інформації;

· посилання на авторитетів, офіційних посадових осіб загалом: на думку відомих вчених, з достовірних джерел, за оцінкою експертів;

· заклики до громадськості: загальновідомо, всі говорять, всі розуміють;

· використання тверджень без аргументації;

· висока емоційна насиченість тексту: вживання вигуків, знаків оклику, капслоку, великої кількості якісних прикметників, оціночних суджень;

· використання псевдонаукових термінів;

· факти подаються з позиції однієї зі сторін учасників подій;

· сумнівна достовірність джерела інформації, низький рівень його авторитетності.

– Чим відрізняється факт від судження в журналістиці?

Наявність факту можна довести, а правдивість оціночних суджень – неможливо.

– Які існують стандарти подання інформації?

· Баланс думок і поглядів

Відповідно до п. 10 Етичного кодексу українського журналіста, погляди опонентів, зокрема й тих, хто стали об’єктами журналістської критики, мають бути представлені збалансовано (тобто журналіст має звернутись до об’єкта критики з проханням прокоментувати ситуацію).

· Оперативність

Пункт 1 Кодексу професійної етики українського журналіста визначає, що головний обов’язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації.

· Достовірність (посилання на джерела)

Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів закріплює, що журналіст зобов’язаний подавати інформацію, посилаючись на факти, походження яких він знає. Іншими словами – перевіряти інформацію, перш ніж оприлюднювати її.

· Відокремлення фактів від коментарів

Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного.

· Точність подачі інформації

Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів закріплює, що повага до істини та права громадськості на правду – перший обов’язок журналіста. Отже, журналіст зобов’язаний впевнитися, що в інформації, яку він оприлюднює, нічого не наплутано і не викривлено.

· Повнота представлення фактів та інформації

Будь-яка тема потребує максимально повного набору фактів і думок. У професійному журналістському середовищі навіть трапляється думка, що порушення цього принципу тотожне оприлюдненню неправдивої інформації. Адже неповна інформація може стати причиною викривленого розуміння фактів.

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ:

Написати есе на тему: «Як сприймати мас-медіа і не стати жертвою маніпуляцій?».