РОЗДІЛ - VІ

ВЗАЄМОДІЯ ГРОМАДЯН І ДЕРЖАВИ В ДОСЯГНЕННІ СУСПІЛЬНОГО ДОБРОБУТУ

І. Тестові завдання

Варіант 1

1. Продукт має користність, якщо він: (1 бал)

А – потребує значних ресурсів для виробництва

Б – попит на нього на ринку завжди однаковий

В – здатний задовольнити яку-небудь потребу споживача

Г – є доступним за ціною для споживача

2. Причиною дефіциту товару на ринку є те, що: (1 бал)

А – ціна на товар перевищує рівноважну ціну

Б – ціна на товар нижча від рівноважної ціни

В – товар не відповідає державному стандарту якості

Г – обсяг пропозиції перевищує обсяг попиту

3. Виберіть найточніше закінчення твердження «Державний бюджет - це...»:

(1 бал)

А – фінансовий план доходів і видатків держави на певний календарний рік

Б – податки, що сплачують державі громадяни та підприємці

В – валютні резерви держави, що зберігаються національним банком

Г – кошти для фінансування державних установ і підприємств

4. Яку потребу Ви задовольнили, переглянувши цікавий фільм? (1 бал)

А – матеріальна, особиста

Б – духовна, особиста

В – матеріальна, суспільна

Г – духовна, групова

ІІ. Дайте визначення поняттям: (2 бали)

1. Економіка

2. Благо

3. Ринок

4. Конкуренція

5. Попит

ІІІ. Які принципи здійснення підприємницької діяльності визначає українське законодавство? (3 бали)

ІV. Дайте розгорнуту відповідь на питання: (3 бали)

Яка роль конкуренції в ринковій економіці?

РОЗДІЛ - VІ

ВЗАЄМОДІЯ ГРОМАДЯН І ДЕРЖАВИ В ДОСЯГНЕННІ СУСПІЛЬНОГО ДОБРОБУТУ

І. Тестові завдання

Варіант 2

1. Яке із тверджень є правильним? (1 бал)

А – у зв’язку з подорожчанням бензину його пропозиція на ринку зменшилася

Б – обсяг попиту на автомобілі зріс у зв’язку з підвищенням цін на бензин

В – на ринку апельсинів зросли ціни, томущо піднявся попит на мандарини

Г – унаслідок зниження ціни на канцелярськітовари зменшився обсяг попиту на них

2. Обмеженість трудових ресурсів зумовлена: (1 бал)

А – загальною кількістю населення і часткою працездатних людей

Б – загальною кількістю безробітних у країні

В – загальною кількістю робочих місць на підприємствах

Г – зменшенням потреб виробництва в робочій силі

3. Яка з груп виробничих ресурсів найкраще ілюструє три їх основні види?

(1 бал)

А – заробітна плата, працівник, гроші

Б – нафта, таксисти, ціни

В – родовище вапняку, вчителі, верстати

Г – фермери, інвестори, виробники

4. Що не є наслідком корупції? (1 бал)

А – відсутність єдності в системі виконавчої влади

Б – нерозуміння законів

В – кумівство та політичне заступництво

Г – можливість громадського контролю за діями влади

ІІ. Дайте визначення поняттям: (2 бали)

1. Пропозиція

2. Корупція

3. Підприємництво

4. Лобізм

5. Виробничі ресурси

ІІІ. Перелічте політичні та економічні наслідки корупції (3 бали)

ІV. Дайте розгорнуту відповідь на питання: (3 бали)

З якими проблемами стикаються люди з інвалідністю на ринку праці? Як можна забезпечити їм рівні можливості в реалізації свого права на працю?

Опрацювати поданий навчальний матеріал до уроку. 

Зміст навчального матеріалу з теми:

Законодавча, виконавча та судова влада в демократичних країнах. Принципи виборчого права. Етапи виборчого процесу.

Що таке розподіл влади?

Розподіл влади на три гілки є необхідною умовою існування сучасної демократичної правової держави. Жорстке розділення функцій законодавчої, виконавчої і судової влади між різними інститутами влади надає їм можливість контролювати один одного і знаходитись в рівновазі, не допускаючи надмірного концентрування влади в руках однієї чи декількох осіб. Це одна з основ демократії. Вперше цей принцип був сформульований у ХVІІІ, а втілений в життя в ХІХ столітті, коли в Європі конституційні держави замінили феодальні монархії.

В статті 6 Конституції України є положення про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки влади. Кожна з гілок влади повинна діяти лише в межах своїх повноважень, ні в якому разі не підміняючи одна одну. Жоден орган влади, жодна особа не повинна мати можливість домінувати над іншими, тобто мати стільки влади, щоб неподільно і безкарно зловживати нею.

У демократії вибрані та назначені представники всіх гілок влади повинні бути відповідальними перед народом. Вони відповідальні за свої дії. Вони повинні приймати свої рішення та виконувати свої обов’язки у відповідності з волею та бажаннями народу, не зі своїми.

Бути відповідальним перед народом означає дати можливість населенню бути повністю обізнаним про те, що відбувається в країні. Це називається прозорістю уряду. В демократичній державі преса та громадяни мають змогу діставати інформацію про рішення, які були прийняті, ким і чому. Демократичні суспільства намагаються попередити будь-які зловживання владою вибраними представниками чи групою людей. Одним з найбільш поширених зловживань є корупція. Корупція відбувається тоді, коли урядові чиновники використовують громадські фонди заради їх власного достатку чи використовують владу незаконним шляхом.

Конституція не дозволяє зосередити всі види влади в одних руках. Влада розподіляється. І представники різних видів влади (законодавчої, виконавчої, судової) будуть приймати всі рішення, оглядаючись на інші гілки влади.

Від цього має вигравати народ, оскільки кожна влада в своїх діях повинна буде орієнтуватись не на своє всевладдя, а на те, що інша влада може вмішуватись і “переважити” її.

Законодавча влада.

Законодавча влада – часто вона називається Парламентом чи Конгресом – це законотворчий орган, який складається з представників, вибраних безпосередньо народом.

Головна справа законодавчої влади – приймати закони. Закон – документ, в якому держава записує найважливіші правові норми. Разом всі закони називаються законодавством.

Законодавчий орган звичайно складається з однієї чи двох палат. Якщо їх більше ніж одна, вони часто називаються верхньою та нижньою палатою. Їх члени можуть бути обрані різними шляхами, наприклад, один обраний від регіону, інший від народу взагалі.

Прийняття нового закону часто є результатом компромісу та співпраці. Іноді представники домовляються між собою (створюють парламентське об’єднання чи блок), і це надає більше можливостей впливати на процес законотворчості.

Деякі члени законодавчого органу погоджуються внести зміни до запропонованого ними закону для того, щоб отримати підтримку інших. Інколи навіть члени парламенту практикують такий варіант, коли одна група депутатів погоджується голосувати за певний закон, якщо інша група згодна голосувати за той закон, який перші пропонують провести в майбутньому. Це називається “заключення угоди” або “торгівля голосами”.

Як у Парламенті проект закону перетворюється на закон:

Запропонований проект  =>  обговорення (дебати)  =>

=>  голосування  =>  закон.

Виконавча влада.

Виконавча влада приймає політичні рішення та впроваджує закони, створені законодавчою гілкою влади. Вона, як правило, складається з президента чи прем’єр-міністра та групи міністрів, котра називається кабінетом міністрів. Міністри очолюють типові відділи уряду: освіта, внутрішні справи, іноземні справи, фінанси, сільське господарство тощо. Урядові робітники (чиновники) є частиною всіх гілок уряду. Міліція та військові є частиною виконавчої влади і повинні бути під прямим контролем голови виконавчої гілки.

Судова влада.

Судова влада складається з судів в країні. Роль судів в демократії – впроваджувати справедливість для громадян та забезпечувати дотримання законів. Роль суддів дуже важлива й тому, що вони мають владу врегульовувати протиріччя між різними гілками влади. Щоб це було можливим, судді повинні бути незалежними від виконавчої та законодавчої гілок влади та мати право судового перегляду будь-яких рішень інших гілок влади.

Судова влада є незалежною, коли судді вільні у прийнятті своїх рішень без страху бути покараними. Незалежність Судової влади визначається тим, яким чином її судді призначаються та знімаються.

Основними принципами виборчого права у більшості країн є:

· Вибори є вільними. Людина сама вирішує йти їй на вибори чи ні, ніхто її не може примусити. Небажання громадян брати участь у виборах має назву — абсентеїзм . У деяких країнах передбачено адміністративні штрафи за небажання брати участь у виборах.

· Вибори є загальними (загальне виборче право). Мають право брати участь у виборах всі громадяни, що відповідають вимогам виборчого права держави

· Вибори є рівними (рівне виборче право). Один виборець має право 1 голосу;

· Вибори можуть бути прямими та непрямими. Прямі вибори — система, за якою виборці мають можливість прямо висловити своє ставлення до кандидата шляхом подачі голосів (Україна, Росія, Франція, Польща). Непрямі вибори — система, за якою безпосереднє право обрання кандидата належить колегії виборщиків, на праві делегування їм своїх повноважень усіма виборцями .

· Вибори є таємними. Таємне голосування — порядок подачі голосів, при якому виборець заповнює бюлетень у ізольованому приміщенні і особисто вкидає його в скриньку.

Виборчий процес включає такі етапи:

1) висування та реєстрація кандидатів;

2) утворення окружних та дільничних виборчих комісій;

3) проведення передвиборної агітації;

4) утворення спеціальних виборчих дільниць, що існують на тимчасовій основі;

5) складання списків виборців, їх перевірка та уточнення;

6) голосування у день виборів;

7) підрахунок голосів виборців, встановлення підсумків голосування і результатів виборів та їх офіційне оголошення;

8) припинення повноважень окружних та дільничних виборчих комісій.

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ:

Припустимо, що в країні, де на протязі 50 років існувала недемократична система, створена нова конституція та новий уряд. Вона має судову систему з 300 призначеними на 15 років суддями.

1) Що ви пропонуєте зробити з суддями, які відпрацювали свій 15-річний термін? Що повинно бути результатом прийнятого Вами рішення?

2) Як повинні обиратися нові судді? Вони повинні обиратися народом чи призначатися представниками влади? Якщо вони призначаються, то ким: головою уряду (Президентом чи Прем’єр-Міністром), Законодавчим органом чи незалежною комісією у складі юристів, суддів чи іншим шляхом?

3) На який термін повинні призначатися нові судді? Чи можуть нові судді переобиратися? Чому так або чому ні?

Обґрунтуйте свої відповіді.

Опрацювати поданий навчальний матеріал до уроку. 

Зміст навчального матеріалу з теми:

Економічні, соціальні та політичні переваги вступу до ЄС

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України і найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Для України європейська інтеграція – це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Як невід’ємна частина Європи, Україна орієнтується на діючу в провідних європейських країнах модель соціально-економічного розвитку.

Головна перевага вступу України в ЄС полягає у можливості виходу нашої держави на один рівень з провідними країнами Європи та прийняття її до співдружності вільних, розвинутих в економічному та політичному плані держав.

До переваги вступу України до ЄС також можна віднести:

 – політичні вигоди: стабільність політичної системи та адаптація національного законодавства із законодавством ЄС, реформування недієздатного національного судочинства, участь в Європейській колективній безпеці та гарантування, за її допомогою, територіальної недоторканості України;

– економічні вигоди: макроекономічна стабільність, нові ринки збуту для українських товарів та додаткові інвестиції, в українську економіку, забезпечення розвитку середнього та малого бізнесу, впровадження стандартів ЄС у виробництві, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, надання субсидій деградуючому сільському господарству, зменшення митних тарифів та отримання позитивного сальдо торговельного балансу;

 – соціальні вигоди: формування середнього класу, реформування освіти, соціального захисту, ефективний захист прав людини в інституціях ЄС, відкриття кордонів для вільного пересування населення та розширення можливостей для освіти, роботи й відпочинку, забезпечення високого рівня життя населення;

 – культурні (ідеологічні) вигоди: поширення української культури в країнах ЄС, широкий доступ до інформаційного потенціалу ЄС та ін.

Високий рівень розвитку демократичних інститутів в країні, яка претендує на вступ є одним із основоположних критеріїв для інтеграції нових членів до ЄС. Обравши курс на європейську інтеграцію, наша держава має докласти значних зусиль аби українські громадяни відчули переваги демократії європейського зразка.

ЄС – це енергетична безпека. У сучасних умовах жодна європейська країна не в змозі одноосібно забезпечити свою енергетичну безпеку. Рухаючись по дорозі до вступу в ЄС наша держава намагається отримати підтримку та відстоювання своїх енергетичних інтересів з боку провідних країни Європи. Ставши членом європейської спільноти, Україна не буде сприйматись лише як «транзитна територія», через яку прокладені трубопроводи в Європу.

Досягнення: підписання Угоди про асоціацію з ЄС

1 вересня 2017 р. у повному об’ємі запрацювала Угода про асоціацію України з ЄС, яка була підписана 2014 р. Загалом з початку переговорів щодо асоціації Україна з ЄС до повного її функціонування пройшло десять років, а суперечки навколо угоди стали поштовхом до початку Євромайдану у Києві, який призвів до повної зміни влади в країні у лютому 2014 року та Революції Гідності в Україні.

Ключовими є четвертий та п’ятий розділи асоціації, які стосуються торгівлі, економічної та галузевої співпраці.Вони складають так звану глибоку і всеохоплюючу зону вільної торгівлі, щодо якої різко протестувала Росія у 2013 році.

Метою зони вільної торгівлі є лібералізація взаємного доступу до ринків товарів та послуг, а також узгодження українських правил та регламентів з нормами ЄС.

Більшість розділів асоціації почала тимчасово діяти ще з 1 листопада 2014 року, а найголовніша – економічна – почала функціонувати з 1 січня 2016 року.

У перший рік вільної торгівлі з ЄС український експорт до союзу зріс на понад 3%, а товарообіг – на понад 6%.

За 6 місяців 2017 року зовнішня торгівля товарами та послугами України з країнами ЄС зросла на 22 %.

Майже 40% української торгівлі зараз припадає на Європейський Союз, у той час як на Росію – більше 10%.

Після анексії Криму та початку конфлікту на Донбасі, що збіглось у часі з підписанням угоди і запровадженням Україною та Росією низки взаємних санкцій, багато українських підприємств опинились без ринків збуту.Натомість для низки галузей України ЄС став основним торговельним партнером.

Отже, основними напрямками інтеграційного процесу для України є адаптація законодавства України до законодавства ЄС, розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС, інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки, політична консолідація та зміцнення демократії, зміцнення фінансової складової євроінтеграційного руху України, адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС.

Довідка:

Підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС: історичні етапи

Переговори між Україною та Європейським Союзом щодо укладення нової посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво розпочалися у березні 2007 р. відповідно до Плану дій Україна-ЄС.

На Саміті Україна-ЄС (вересень 2008 p., м. Париж) сторони досягнули домовленості, що нова посилена угода буде називатися Угодою про асоціацію.

Протягом 2007-2012 рр. відбулися 21 раунд переговорів щодо Угоди про асоціацію та 18 раундів переговорів щодо розділу Угоди про створення поглибленої та всеохоплюючої зонивільної торгівлі.

19 грудня 2011 р. на Саміті Україна – ЄС оголошено про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Ця Угода є більш масштабною у порівнянні з аналогічними угодами, укладеними ЄС з країнами Центральної та Східної Європи.

15 травня 2013 р. Колегія Європейської Комісії прийняла рішення рекомендувати Раді ЄС підписати Угоду, а також дозволити її тимчасове застосування до завершення процедур ратифікації державами – членами ЄС.

9 серпня 2013 р. проект Угоди був оприлюднений на Урядовому порталі.

Підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відбулося в два етапи.

21 березня 2014 р. під час Позачергового Саміту Україна – ЄС було підписано політичну частину Угоди та Заключний акт Саміту.

27 червня 2014 р. в ході засідання Ради ЄС Президентом України П.Порошенком та керівництвом Європейського Союзу і главами держав та урядів 28 держав – членів ЄС була підписана економічна частина Угоди – Розділи III «Юстиція, свобода та безпека», IV «Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею», V «Економічне та галузеве співробітництво» та VI «Фінансовеспівробітництво та положення щодо боротьби із шахрайством», які разом з рештою тексту Угоди становлять єдиний документ.

16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.

Угода про асоціацію за своїм обсягом і тематичним охопленням є найбільшим міжнародно-правовим документом за всю історію України та найбільшим міжнародним договором з третьою країною, коли-небудь укладеним Європейським Союзом.

 1 листопада 2014 р. здійснювалося її тимчасове застосування до моменту набрання нею чинності.

1 вересня 2017 року після тривалого процесу ратифікації Угода про асоціацію між Україною та ЄС набула чинності у повному обсязі.

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ:

Складіть перелік перетворень, які, на Вашу думку, необхідно здійснити Україні на шляху до Європейського та Світового співтовариства.

Опрацювати поданий навчальний матеріал до уроку. 

Зміст навчального матеріалу з теми:

Європейське і Світове співробітництво. Участь України в ООН, ОБСЄ, Раді Європи, СОТ.

Сучасні форми та перспективи співпраці між Україною та ЄС.

У 2007 році ЄС запровадив Європейський інструмент сусідства і партнерства (ЄІСП), який замінив програму TACIS та сформулював нові пріоритети діяльності ЄС.

Починаючи з 1 січня 2007 року Європейський інструмент сусідства і партнерства став основним джерелом фінансування для 17 країн-партнерів ЄС, включаючи Україну. Розроблений задля стратегічного продовження існуючих раніше програм, головною метою ЄІСП, як вже було зазначено вище, є створення території спільних цінностей, стабільності та добробуту, тіснішої співпраці та поглибленої економічної та регіональної інтеграції завдяки охопленню широкого спектру сфер співпраці.

Бюджетна підтримка з боку ЄС.

Протягом тривалого часу Європейський Союз надавав іншим країнам так звану «макроекономічну підтримку». Сьогодні такий механізм співпраці називають «загальною бюджетною підтримкою», оскільки підтримується не лише макроекономічна стабільність, але й надається допомога у впровадженні національної політики та стратегій з таких питань як економічне зростання та зниження рівня бідності.

Відповідно до правил ЄС, бюджетну підтримку може бути надано, якщо управління державними витратами країни-партнера достатньо прозоре, надійне та ефективне та якщо країна-партнер застосує надані рекомендації в сфері економіки.

Починаючи з 2007 року Європейський Союз запровадив в Україні програму бюджетної підтримки. Кошти бюджетної підтримки надаються безпосередньо в державний бюджет України на реалізацію реформ. Основними секторами, для розвитку яких надаватиметься вказана допомога, є управління державними фінансами, енергетика, а також процеси реадмісії, тобто повернення нелегальних мігрантів до країн їх походження.

У вересні 2008 року Міністром економіки України, Національним координатором з питань допомоги Європейського Союзу Богданом Данилишиним було підписано Угоду про фінансування програми зовнішньої допомоги ЄС «Підтримка впровадження Енергетичної стратегії України». Ця міжнародна угода є першим договором, підписаним з боку України в рамках Європейського інструменту сусідства та партнерства, який передбачає надання прямої бюджетної підтримки Україні. Загальний бюджет програми становить 87 млн. євро, з яких пряма бюджетна підтримка – 82 млн. євро, технічна допомога, спрямована на впровадження бюджетної підтримки, - 5 млн. євро. Кошти прямої бюджетної підтримки надходять безпосередньо до державного бюджету України і будуть спрямовані на підтримку реалізації Енергетичної стратегії України.

Східне партнерство – нова амбітна глава у відносинах ЄС зі східними сусідами

У грудні 2008 року Європейська Комісія опублікувала повідомлення про Східне партнерство – ініціативу, що покликана визначити новий вимір політики у Східні Європі. Східне партнерство є кроком до змін у відносинах ЄС з Вірменією, Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Молдовою та Україною. Цей механізм передбачає підвищення рівня політичної взаємодії, включаючи перспективу нового покоління угод про асоціацію, далекосяжну інтеграцію в економіку ЄС, спрощення перетину кордону ЄС для громадян за умови дотримання вимог безпеки, посилення механізмів енергетичної безпеки на користь усіх зацікавлених сторін, а також зростання фінансової допомоги. ЄС пропонує більш інтенсивну поточну підтримку реформ країн – партнерів через Комплексну програму інституційного розвитку та нові багатосторонні заходи, які нададуть можливість об’єднати усіх партнерів при вирішенні спільних викликів. Пропозиція нового партнерства включає нові заходи, спрямовані на підтримку соціально – економічного розвитку у зазначених шести країнах, а також п’ять ключових ініціатив, які стануть конкретним свідченням підтримки ЄС.

Україна брала участь у становленні ООН з найперших днів її створення. Будучи ще в складі СРСР, українська делегація брала найактивнішу участь у формуванні ООН. Україну можна назвати зразковим членом ООН.

Жодна інша країна світу не зробила для безпеки на планеті більше, ніж Україна, яка відмовилася від ядерного арсеналу. Цей крок став конкретним підтвердженням щирої відданості України миру і безпеці на планеті.

Україна від заснування ООН — до сьогоднішніх днів

ДАТА	ПОДІЯ
1945	Україна — співзасновник ООН. Делегація України бере активну участь у розробці статуту організації. Глава української делегації Дмитро         Мануїльський очолив перший комітет, який розробляв преамбулу статуту ООН і перший розділ.
1948	Україна вперше стає непостійним членом Ради безпеки ООН.
1992	Україна в ООН стає одним з основних учасників миротворчих операцій по всій земній кулі. Здобувши незалежність у 1991 році, українська держава поступово позбавляється від нальоту тоталітаризму в зовнішній політиці. В цьому ж році Україна підписує рамкову конвенцію ООН про зміну клімату.
1993	Перша велика перемога української дипломатії після здобуття незалежності. 9 липня 1993 року парламент Росії прийняв рішення про те, що Севастополь належить РФ і повинен бути повернений. Україна ініціювала екстрене засідання Радбезу ООН з цього питання і 20 липня 1993 року РБ ООН визнав рішення російської Думи незаконним і таким, що порушує міжнародні договори. Москві довелося поступитися — як виявилося, тимчасово.
1994	Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Офіційний Київ закликав до повної ліквідації цієї зброї на Землі, одночасно відмовившись від третього за розміром ядерного потенціалу. В цьому ж році Україна виступила ініціатором конвенції з безпеки персоналу ООН.
1997	Міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко — голова 52-ї сесії Генасамблеї ООН. Саме 52-я сесія увійшла в історію як «сесія реформ», коли була прийнята всеосяжна програма реформування організації, запропонована генсеком Кофі Аннаном.
1999	Україна приєдналася до миротворчої місії в Косово. Роком пізніше — до місії в Конго.
2002	Генеральна асамблея ООН схвалює ініціативу України оголосити 29 травня міжнародним днем миротворців ООН. У 2003 році Україна ініціює декларацію про прихильність боротьбі з ВІЛ / СНІД.
2004	Україна починає брати участь в місії ООН в Ліберії і приєдналася до Кіотського протоколу.
2006,2008	Україна — член ради ООН з прав людини.
2009	Україна приєднується до місії в Кот-д'Івуарі
2014	Російсько-українська війна. Росія анексувала український Крим і розв'язала бійню в Донбасі. Генеральна асамблея ООН приймає резолюцію 68/262, в якій підтверджує недоторканність територіальної цілісності України.
2015	Україна знову претендує на статус непостійного члена Ради безпеки ООН. Для офіційного Києва це можливість відстоювати в організації свої національні інтереси, серед яких, наприклад, питання залучення миротворців для встановлення миру в Донбасі.

Вступ України до СОТ (16 травня 2008 р.) відкрив перспективи для розвитку національної економіки. Україна на абсолютно рівних умовах та правах з іншими членами організації бере безпосередню участь у формуванні новітніх правил торгівлі на світовому ринку з метою максимального врахування національних інтересів нашої держави у торговельно-економічній сфері.

Як член СОТ Україна отримала право використовувати механізм врегулювання суперечок в рамках СОТ, що сприяє справедливому розв’язанню будь-яких суперечок з приводу дотримання положень угод СОТ. У рамках зазначеного механізму було позитивно вирішено ряд важливих питань, а саме дискримінаційного оподаткування, ліцензування деяких видів української продукції.

Набуття Україною членства в СОТ створило необхідні передумови для започаткування переговорів з Європейським Союзом щодо створення зони вільної торгівлі.

Хронологія стосунків Україна — СОТ

Дата

Подія:

30 листопада 1993

розпочався процес вступу України до СОТ. До Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заявку Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ

5 лютого 2008

у Женеві відбулося засідання Генеральної Ради СОТ, на якому було підписано Протокол про вступ України до СОТ.

10 квітня 2008

Верховна Рада України прийняла законопроект «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі». 16 квітня 2008 року Закон про ратифікацію був підписаний Президентом України.

16 травня 2008 року

згідно з процедурами СОТ, Україна стала повноправним членом цієї Організації.

червень 2010

підписання Угоди про вільну торгівлю з Європейською асоціацією вільної торгівлі (Норвегія, Швейцарія, Ісландія та Ліхтенштейн), яка набрала чинності з 1 червня 2012 року

21 березня 2014

підписано Політичну частину Угоди про асоціацію з Європейським Союзом

27 червня 2014

підписано Економічну частину цієї угоди

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ:

Підготувати есе на тему: «Яким я бачу місце України у Світовому співтоваристві?».

Опрацювати поданий навчальний матеріал до уроку.

Зміст навчального матеріалу з теми:

Міжнародне гуманітарне право. Урядові і неурядові міжнародні організації.

Що таке міжнародне гуманітарне право?

Міжнародне гуманітарне право (МГП) містить як гуманітарні принципи, так і міжнародні договори, спрямовані на збереження життя та полегшення страждання бійців та нестройових солдатів під час збройного конфлікту. Його основні нормативні документи це – Женевська Конвенція 1949 р., яка включає чотири договори й підписана майже всіма націями у світі. Ці угоди визначають основні права для військових, які були поранені, захворіли або потрапили в полон.

Хто підтримує МГП? Чи підтримує МГП мене?

МГП захищає поранених, хворих та захоплених у полон членів збройних сил та цивільних осіб. Поранені та хворі військові – до якої б нації вони не належали, мають бути захищені за умовами Женевської Конвенції. Їх не можуть убивати та піддавати тортурам, проводити на них біологічні експерименти. До них мають виявити належну турботу, захищати від пограбування, надавати їм належне лікування. Конвенція також захищає медичних працівників, військовий релігійний персонал, військові медичні засоби та пересувні одиниці техніки.

Поранені, хворі та військові, які потрапили в корабельну аварію у відкритому морі, також підпадають під захист Женевської Угоди ІІ. Вони мають бути захищені так само, як і солдати на суші. Лікарняні кораблі також мають бути захищені.

Цивільні особи захищені Женевською Угодою IV. У всі часи сторони конфлікту повинні розрізняти цивільних осіб та військових і направляти свої дії лише проти військових цілей. Цивільним особам мають бути створені прийнятні для життя умови, наскільки це можливо. Вони мають бути захищені від убивств, тортур, грабіжництва, репресій, знищення їх власності та утримування в ролі заручників. Їх честь, сімейні права й релігійна приналежність та практики повинні поважатися.

Чи відрізняються між собою міжнародне гуманітарне право та права людини?

Так, але вони доповнюють один одного. Обидва спрямовані на захист особистостей від ушкоджень та підтримують людську гідність, однак вони відповідають різним обставинам та базуються на різних документах. Міжнародне гуманітарне право застосовується під час збройних конфліктів для зменшення страждань людей, що спричинені війною, та для підтримки тих, хто потрапив до рук ворожої сторони. Перш за все МГП спрямоване на забезпечення фундаментальних прав поранених, хворих бійців, командного складу й тих, що потрапили в корабельну аварію. Права людини застосовуються у різний час (миру та війни) і, перш за все, покликані захищати людей від насильства урядів за допомогою міжнародно визнаних цивільних, політичних, економічних, соціальних та культурних прав.

Коли застосовується Міжнародне гуманітарне право?

Міжнародне гуманітарне право застосовується у збройних конфліктах (під час війни), що відбуваються між націями (міжнародний збройний конфлікт), або під час внутрішніх збройних конфліктів, таких як, наприклад, громадянська війна.

Чи передбачає МГП спеціальний захист жінок?

Так. Навіть якщо жінки підлягають такому самому захисту, як і чоловіки, Женевська Конвенція визнає принцип “з жінкою необхідно пам’ятати, що вона жінка” (Ст. 12, GC I та II, Ст. 14, GC III). Це означає: додатковий захист надається залежно від того, що жінки мають специфічні гендерні відмінності, честь та скромність, можуть бути вагітними й такими, які щойно народили дитину. Жінки повинні утримуватись у приміщеннях окремо від чоловіків під безпосереднім наглядом інших жінок. Жінки мають бути захищеними від зґвалтування, примусової проституції, або будь-якої форми нападів” (GC IV, Ст. 27, Ст. 75 і 76, Протокол І). Як сказано у статтях, “вагітним жінкам, породіллям та матерям, що годують грудьми” необхідно надати пріоритет (Ст. 70, Протокол І).

Як МГП захищає дітей?

МГП забороняє вчиняти напади на цивільних людей та обумовлює спеціальний захист для дітей. Всі громадяни мають бути захищеними від убивства, тортур, грабежу, репресій, руйнування власності та перебування в заручниках.

Їх честь, сімейні права й релігійна приналежність та практики повинні поважатися. Окупанти повинні гарантувати та дозволити безпечне пересування і відповідне харчування, медичне забезпечення та лікарні, а також безпечні зони для поранених, хворих, літніх людей, дітей, включаючи жінок з дітьми та вагітних жінок. Спеціальна конвенція забезпечує потреби дітей, що перебувають далеко від сімей, їх психосоціальні потреби та сімейне спілкування.

Діти до 15 років, що осиротіли або відокремлені від сімей, повинні бути доглянутими. У них має бути можливість сповідувати свої релігійні уподобання, їм має бути надана освіта.

Урядові і неурядові міжнародні організації

міжнародні міжурядові організації (ММУО) - організації, створені на основі міжнародної угоди, яким держави делегують певну частину своїх суверенних прав. Проте міжнародна правосуб'єктність цих організацій залишається до певної міри обмеженою, адже вони діють у рамках тільки тих повноважень, що передали їм держави;

міжнародні неурядові організації (МНУО) - організації, утворювані міжнародною громадськістю з метою встановлення міжнародного співробітництва з актуальних питань міжнародного життя.

У свою чергу, ММУО можна класифікувати за декількома ознаками:

за предметом діяльності: політичні економічні кредитно-фінансові військово-політичні  питань охорони здоров'я, культури, торгівлі

за колом учасників: універсальні - їхніми членами є практично всі держави світу (наприклад, Організація Об'єднаних Націй) регіональні - їх членами є держави певного географічного регіону світу (наприклад. Організація Американських держав) субрегіональні - їх членами є групи держав усередині географічного регіону (наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва) міжрегіональні - у їх діяльності беруть участь держави різних географічних регіонів світу (наприклад, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, членами якої є як європейські держави, так і держави Середньої Азії)

за сферами діяльності: організації з загальною компетенцією - вони вправі розглядати будь-яке питання міжнародного життя (наприклад, ООН, ОБСЄ), організації зі спеціальною компетенцією - коло аналізованих ними питань заздалегідь обговорене у їхніх статутних документах і стосується певної сфери міжнародного життя (наприклад, ВООЗ, МОП);

за цілям і принципам діяльності: правомірні - вони створюються відповідно до міжнародного права; протиправні - вони створюються з порушенням загальновизнаних норм міжнародного права з цілями, що суперечать інтересам міжнародного миру і міжнародної безпеки.

До головних цілей та функцій міжнародних організацій належать: 1) вивчення та застосування заходів вирішення найважливіших проблем міжнародних економічних відносин; 2) забезпечення стабілізації валют; 3) сприяння усуненню торговельних бар'єрів і забезпечення широкого товарообміну між державами; 4) виділення коштів на додаток до приватного капіталу для надання допомоги технологічному та економічному прогресу; 5) стимулювання покращання умов праці і трудових відносин; 6) прийняття резолюцій і рекомендацій з регулювання світових господарських зв'язків.

Однак слід мати на увазі, що суб'єктами міжнародного права є тільки ММУО - добровільне об'єднання суверенних держав або міжнародних організацій, створене на основі міждержавного договору або резолюції міжнародної організації загальної компетенції для координації діяльності держав у конкретній галузі співробітництва, що має відповідну систему головних і допоміжних органів, володіє автономною волею, відмінною від волі її членів

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ:

1. Яку сферу людського існування регулює гуманітарне право?

2. Визначте основні принципи сучасного гуманітарного права.

3. Визначте обов’язкові умови існування міжнародної організації.

Опрацювати поданий навчальний матеріал до уроку.

Зміст навчального матеріалу з теми:

Поняття лобізму. Сутність корупції та корупціогенних ризиків. Причини та наслідки корупції в економіці та політиці. Шляхи пололання корупції

Поняття лобізму.

До початку ХХ ст. лобізм був невіддільним від корупції, засновувався на фаворитизмі, не носив професійний характер. У 1862 р. у США на базі лексеми «лобі» виникає поняття «лобіювання» (lobbying), у 1863 р. – «лобіст» (lobbyist) та у 1883 р. – «лобізм» (lobbyism), які упродовж другої половини ХІХ ст. вживалися для позначення різновиду корупційних діянь та їх суб’єктів.

З розвитком партій та ростом повноважень представницьких органів влади, які переймали законодавчі функції і автоматично ставали основними регуляторами економічного життя суспільства, формувався новий тип відносин між владою та підприємцями. Ці відносини характеризувалися переходом від прямого лобіювання інтересів на рівні індивідуальних контактів (за часів абсолютистських монархій) до опосередкованого за участю парламентських посередників.

Лобізм - це легальна, на відміну від корупції, технологія впливу. Лобізм - діяльність, що має на меті легальний вплив на органи державної влади та місцевого самоврядування, а також на осіб, що заміщають державні та муніципальні посади. Іншими словами, лобіювання здійснюється виключно в рамках закону. Корупція та інші протиправні форми впливу на процес прийняття рішень зазначеними органами та особами до лобізму не мають ніякого відношення. Корупція та інші позаправові явища проявляються там, де відсутній з різних причин (зруйнований, неможливий і т.д.) налагоджений і ефективний механізм лобіювання. Лобіст тільки тоді і лобіст, коли він діє в рамках закону. В іншому випадку, він лише прикривається цим ім'ям, переслідуючи нечесним шляхом свої, нехай навіть іноді праведні, цілі.

Сутність корупції та корупціогенних ризиків.

1. Корупція - це незаконне діяння, суворо карається переважній більшості юрисдикцій країн світу.

2. Посадова особа при корупційній угоді отримує матеріальну вигоду для себе або для третіх осіб.

3. Діяння посадової особи при корупційній угоді не відображає інтереси всього суспільства.

4. Корупція - це двостороннє діяння, яке полягає як в дачі, так і в отриманні хабара.

5. Корупція - персональна, адміністративне рішення в більшості випадків залежить від волі одного або рідше декількох посадових осіб (особливо це характерно для так званої побутової корупції, яку породжує взаємодією пересічних громадян і чиновників).

6. Сфера корупції не обмежена державним сектором.

ЗУ «Про запобігання корупції» корупція - використання особою, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей.

Причини та наслідки в економіці та політиці.

ПРИЧИНИ КОРУПЦІЇ
Політичні	Економічні	Правові	Організаційно-управлінські	Соціально-психологічні
використання посадових можливостей для задоволення приватних інтересів, отримання особистої винагороди	використання повноважень у сфері управління економікою задля наживи чи приватних інтересів	неефективна система антикорупційних засобів та недосконале законодавство у сфері протидії корупції	використання особистих зв’язків для заміщення посад державних службовців, прийняття посадовцями рішень на свій розсуд	низька громадянська свідомість, менталітет, низьке соціальне забезпечення

НАСЛІДКИ КОРУПЦІЇ
Політичні	Економічні
загроза демократичному розвитку держави та стабільності й безпеці суспільства, підрив демократичних інститутів та цінностей; підрив довіри громадян до органів державної влади; порушення принципу верховенства права; підрив авторитету держави на міжнародній арені	зміцнення недобросовісної конкуренції; блокування надходження іноземних інвестицій; розширення тіньової економіки; зменшення податкових надходжень до бюджету та зниження ефективності економічної політики держави; стримування економічного розвитку, або ж занепад економіки

Шляхи подолання корупції.

Існує багато шляхів, якими суспільство може протидіяти корупції. Серед принципів такої протидії можна назвати взаємний контроль державних органів, коли кожен орган є під контролем з боку інших органів. Також це удосконалення й реформування системи державного управління, покращення системи надання державних послуг населенню. Після Революції гідності 2014 р. увага суспільства й держави до корупції в Україні посилилась. Відбулося нове усвідомлення її нищівної ролі для української демократії. Були створені нові антикорупційні органи, запроваджені інноваційні практики. У цей час було ухвалено низку важливих антикорупційних законів.

Сьогодні в Україні діє низка державних органів, покликаних боротися з проявами корупції. Серед них є як спеціалізовані, так й інші органи з більш широкою сферою повноважень, які включають, окрім іншого, й антикорупційну діяльність. Крім того, питаннями корупції в межах своїх повноважень займаються такі органи: Державне бюро розслідувань, Слідчі підрозділи прокуратури, Національна поліція, Служба безпеки України. Дуже важливими в подоланні корупції в Україні є різноманітні громадянські ініціативи.

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ:

За допомогою пошукових систем знайдіть в інтернеті інформацію про боротьбу з корупцією в різних країнах світу.

Результати подайте у вигляді повідомлення або презентації.

Опрацювати поданий навчальний матеріал до уроку.

Зміст навчального матеріалу з теми:

 Достовірність інформації в мас-медіа. Джерела інформації. Стандарти подання інформації

Достовірність подачі інформації

1. Суть достовірності подачі інформації.

Будь-яка інформація, яку подають своїм глядачам журналісти повинна завжди мати авторитетне джерело походження, тобто будь-яку фактичну інформацію журналісти редакції отримують, побувавши на місці події і від учасників, очевидців самої події або компетентних щодо події експертів. Подаючи будь-яку новину, слід повідомляти глядачам джерело її походження. Що більш сенсаційною є новина, то важливішим є посилання на авторитетне джерело інформації. До будь-якої інформації слід ставитися зі зваженим скептицизмом і докладати зусилля до її ретельної перевірки в різних і безумовно компетентних щодо новини джерелах. Інформацію завжди слід прагнути отримувати з першоджерела (лише якщо це є неможливим – з того джерела, яке стоїть найближче до оригіналу).

2. Репортер на місці події.

Журналіст працює на місці події, робить прямі включення або робить звідти репортажний сюжет чи створює інформаційне повідомлення, які йдуть в ефір. Це – власна інформація програми, джерелом інформації для служби є сам репортер як очевидець події, спостерігач за подією. Якщо репортер не бачив подію на власні очі і не чув на власні вуха, слід чітко посилатися на першоджерело (безпосередній активний учасник події), з якого він довідався про новину. В інших випадках (коли інформація отримана не від першоджерела) слід докласти зусиль до підтвердження і уточнення інформації з інших джерел. У таких випадках слід перевіряти інформацію як мінімум у двох компетентних щодо неї джерелах. У прямих включеннях слід завжди максимально точно повідомляти глядачу, з якого саме місця веде включення журналіст Національної суспільної телерадіокомпанії. Журналіст у прямому включенні не може розповідати про події, які відбуваються в іншому місці, бо він не є їх очевидцем, отже достовірність такої інформації буде для глядача сумнівною.

3. Конкретність посилань на джерела інформації.

На джерела інформації щоразу слід посилатися чітко і недвозначно. Посилання, зроблене журналістом на джерело інформації, є для глядача єдиним доказом того, що йому розповідають про речі, які відбуваються насправді, а не про фантазії журналістів.

Посилатися на джерела слід максимально конкретно. Зазвичай інформацію повідомляє журналісту конкретна людина, яка має ім’я та прізвище і має конкретну компетентність щодо повідомленої інформації. Посилаючись на джерело цієї інформації, журналіст повинен цю конкретну людину назвати, а не приховувати конкретну людину за узагальненими формулюваннями на кшталт «правоохоронці повідомляють», «в Кабміні зазначають», «мітингувальники кажуть» тощо.

4. Анонімні джерела інформації.

За чинним законодавством, журналіст і телеканал мають право не розкривати своїх джерел інформації, якщо це необхідно для особистої безпеки джерела. Інформацію з посиланням на анонімне джерело можна давати, коли збігаються такі обставини: інформація є надзвичайно суспільно значимою, джерело є безумовно компетентним стосовно характеру інформації, редакція переконана в добросовісності, правдивості цього джерела, джерело з вагомих причин не хоче, щоб його ім’я було оприлюднене.

Посилаючись на анонімне джерело, автор матеріалу і телеканал беруть на себе повну відповідальність за точність інформації, отже до такого способу подачі інформації слід вдаватися лише у виняткових випадках, за безумовної суспільної ваги інформації і якщо в інший спосіб неможливо перевірити і подати цю інформацію з посиланнями на інші джерела. З посиланням на анонімні джерела можна повідомляти лише факти, категорично не можна цього робити, повідомляючи про суб’єктивні думки!

5. Інформаційні агентства та ЗМІ.

Інформація зі стрічки інформаційних агентств чи інших ЗМІ може подаватися в ефір лише в тих випадках, коли вона є надзвичайно суспільно важливою, а перевірити її до найближчого випуску редакція не має часу. При цьому в повідомленні слід чітко зазначати назву інформаційного агентства чи ЗМІ, з яких ми взяли цю новину, і ті джерела, на які вони посилаються (наприклад: «повідомляє УНІАН з посиланням на…»).

6. Інформація з інтернету, зокрема з соцмереж Інтернет-видання не можуть вважатися цілком достовірним джерелом інформації. Це пояснюється тим, що інтернет-видання зазвичай не є офіційно зареєстрованими засобами масової інформації, контроль за дотриманням ними вимог чинного законодавства є надзвичайно низьким, а рівень внутрішніх вимог до перевірки інформації в самій редакції інтернет-видання є невідомим. Тому будь-яку цікаву інформацію з інтернет-видань необхідно самотужки перевірити в першоджерелах і лише тоді подавати в ефір вже з посиланням на ці джерела.

7. Перевірка інформації, яка надходить до редакції поштою.

Будь-яка інформація, що надходить до редакції новин поштою, факсом чи електронною поштою, не оприлюднюється без телефонної перевірки у відправника, чи справді він надіслав цю інформацію до редакції.

8. Правила оприлюднення даних соціологічних досліджень.

Подача в ефір даних соціологічних досліджень є припустимою лише тоді, коли редакція переконана в авторитетності соціологічної служби, яка проводила дослідження. Для цього редакція має власноруч дослідити, принаймні, такі ключові моменти: 1) Хто є власником цієї соціологічної служби, і – відповідно – чи не має її власник свого інтересу в предметі досліджень. 2) Чи є служба членом міжнародної професійної асоціації соціологів (ЕSOMAR), оскільки ця асоціація відстежує для потенційних замовників професіоналізм, дотримання наукових методик і якість роботи кожної служби. В разі грубих порушень соціологічна фірма не може стати її членом або виключається з асоціації. 3) Чи проводить служба бізнесові дослідження, чи лише електоральні. До перших довіра є вищою, адже від добросовісності їхньої роботи в електоральних дослідженнях залежить довіра бізнесових клієнтів до фірми. 4) Чи не була служба у минулому причетною до маніпуляцій та фальсифікацій соціологічних даних. Якщо була, - публікувати її дані в ефірі не можна.

– Як визначити, що публікація в медіа замовна?

Частина 10 статті 1 Закону України “Про рекламу” визначає приховану рекламу як інформацію “про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій”.За статтею 9 того ж Закону, реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

Відтак, перед вами, ймовірно, замовний матеріал, якщо:

у матеріалі згадується лише одна торгівельна марка, партія чи політик;

окреслюється проблема, а її вирішення пов’язане з певним брендом, партією чи політиком;

матеріал є “тест-драйвом” продукту із однозначно позитивними результатами;

матеріал повністю присвячений економічним досягненням бренду, партії чи політика;

у матеріалі, присвяченому конфліктові, відображена позиція лише однієї сторони;

цю людину видання вважає вповноваженою висловлювати фахову оцінку;

йдеться про нагороди, перемоги в бізнес-рейтингах чи конкурсах. Часто рейтинги є фікцією. Якщо ж ідеться про поважну галузеву премію, видання вкаже всіх або значну кількість лауреатів;

йдеться про успіхи бренду, підприємства, політика в царині доброчинності.

– Як розпізнати фейк?

Фейками називають фотографії, які підроблені у фотошопі, спеціально створені відеоролики, неправдиві новини, які намагаються видати за реальні і які важко відрізнити від правдивих.

Як і замовний матеріал, фейк має певні ознаки:

· неоднозначність висловлювань (йдеться про новини, де має бути виключно фактаж, а не авторська думка), використання слів: по суті, в основному, в значній мірі, як правило, за певних умов, в принципі, можливо.

· заклики до нібито очевидності висновків: абсолютно зрозуміло, відомо, незаперечний факт, немає сумнівів, навряд чи необхідно нагадувати, можу вас запевнити;

· відсутність посилання на джерело інформації;

· посилання на авторитетів, офіційних посадових осіб загалом: на думку відомих вчених, з достовірних джерел, за оцінкою експертів;

· заклики до громадськості: загальновідомо, всі говорять, всі розуміють;

· використання тверджень без аргументації;

· висока емоційна насиченість тексту: вживання вигуків, знаків оклику, капслоку, великої кількості якісних прикметників, оціночних суджень;

· використання псевдонаукових термінів;

· факти подаються з позиції однієї зі сторін учасників подій;

· сумнівна достовірність джерела інформації, низький рівень його авторитетності.

– Чим відрізняється факт від судження в журналістиці?

Наявність факту можна довести, а правдивість оціночних суджень – неможливо.

– Які існують стандарти подання інформації?

· Баланс думок і поглядів

Відповідно до п. 10 Етичного кодексу українського журналіста, погляди опонентів, зокрема й тих, хто стали об’єктами журналістської критики, мають бути представлені збалансовано (тобто журналіст має звернутись до об’єкта критики з проханням прокоментувати ситуацію).

· Оперативність

Пункт 1 Кодексу професійної етики українського журналіста визначає, що головний обов’язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації.

· Достовірність (посилання на джерела)

Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів закріплює, що журналіст зобов’язаний подавати інформацію, посилаючись на факти, походження яких він знає. Іншими словами – перевіряти інформацію, перш ніж оприлюднювати її.

· Відокремлення фактів від коментарів

Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного.

· Точність подачі інформації

Міжнародна декларація принципів поведінки журналістів закріплює, що повага до істини та права громадськості на правду – перший обов’язок журналіста. Отже, журналіст зобов’язаний впевнитися, що в інформації, яку він оприлюднює, нічого не наплутано і не викривлено.

· Повнота представлення фактів та інформації

Будь-яка тема потребує максимально повного набору фактів і думок. У професійному журналістському середовищі навіть трапляється думка, що порушення цього принципу тотожне оприлюдненню неправдивої інформації. Адже неповна інформація може стати причиною викривленого розуміння фактів.

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ:

Написати есе на тему: «Як сприймати мас-медіа і не стати жертвою маніпуляцій?».