Опрацювати поданий навчальний
матеріал до уроку.
Зміст навчального матеріалу
з теми:
Витоки та процес європейської
інтеграції. Міграційні процеси. Види
та форми сучасної міграції
Витоки та процес європейської
інтеграції. Європейський Союз
Концепція і практика розбудови
Європейського Союзу ґрунтуються на трьох
ключових принципах, що були задекларовані
в Декларації Шумана від 9 травня 1950 року.
Перший принцип полягає в тому,
що інтеграція є засобом, а не метою. Це означає,
що інтеграція передбачає взаємну користь
і є не панацеєю, а важливим інструментом
для розв’язання соціально-політичних
проблем.
Другий принцип — поступовість,
рух «крок за кроком»: зона вільної торгівлі
— митний союз — спільний ринок — валютний
союз з єдиною грошовою одиницею та спільною
економічною, грошово-кредитною й валютною
політикою.
Третій принцип — інтеграція,
створення механізму, який дозволив би,
з одного боку, сприймати наявні суперечності
як джерело подальшого розвитку об’єднавчих
процесів, а з другого — ухвалювати збалансовані
стосовно інтересів різних країн рішення
та доводити їх до втілення у життя.
Роберт Шуман (фр. Robert Schuman, 1886—1963) — французький дипломат,
міністр закордонних справ Франції, один
з «батьків-фундаторів» європейської
інтеграції. Громадянин Німеччини до
Першої світової війни, після війни формально
стає французом внаслідок повернення
Лотарингії з Ельзасом до складу Франції.
У травні 1950 року Роберт Шуман запропонував
план економічної інтеграції, ідея якого
належала Жану Моне. У 1960 році Європейська
парламентська асамблея проголосувала
за присудження Роберту Шуману звання
«родоначальника Європи».
Європейський Союз утворився
1967 року у результаті злиття органів трьох
раніше самостійних регіональних організацій,
створених шестіркою провідних європейських
країн (ФРН, Францією, Італією, Нідерландами,
Бельгією і Люксембургом):
1) Європейського об’єднання вугілля
і сталі (1952 — 2002 р.);
2) Європейського економічного
співтовариства (1957 р.);
3) Європейського співтовариства
з атомної енергії (1957 р.).
Тривалий час ця організація називалася
Європейське Економічне Співтовариство
(Спільний ринок). У 1973 р. до ЄЕС приєдналися
Велика Британія, Данія, Ірландія, у 1981 р. —
Греція, у 1986 р. — Іспанія, Португалія. У 90-х роках
ХХ ст. в ЄЕС налічувалося 12 членів. Від 1 листопада
1993 р., після набуття чинності Маастрихтських
угод, офіційна назва цієї організації
— Європейський Союз.
Німеччина та Франція — двигуни
Європейської інтеграції
До Європейського Союзу як повноправні
члени входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди,
Бельгія, Люксембург, Велика Британія,
Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція,
Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія
(останні чотири країни — з 1995 р.). У 2004 р. до ЄС
прийнято Естонію, Кіпр (грецьку частину),
Латвію, Литву, Мальту, Польщу, Словаччину, Словенію,
Угорщину, Чехію, в 2007 році до Європейського
Союзу взяли Болгарію і Румунію, а в 2013 р. —
Хорватію. На сьогодні Європейський Союз
веде переговори про укладання асоціації
з Україною, Молдовою та ін.
У 1997 році було укладено Шенгенську
угоду про вільне (безвізове) пересування
громадян у межах Європейського Союзу.
З 1 січня 2002 року до готівкового обігу була
введена єдина грошова одиниця ЄС — євро,
що перебуває в обігу на території 17-ти країн-членів
ЄС.
Однак процес інтеграції не був
абсолютно безпроблемним. Так, у 2005 році
не була схвалена Конституція Європейського
Союзу, яка мала надати юридичний статус
ЄС, запровадити посаду президента Європейської
Ради та міністра закордонних справ ЄС
і зробити ще деякі кроки в бік перетворення
ЄС в єдину державу. Конституція не набула
чинності через те, що її не схвалили референдуми
про ратифікацію у Франції і Нідерландах.
Важливі для Європейського Союзу рішення
потрібно підтвердити на загальнонародних
референдумах в усіх країнах, які входять
до ЄС.
Альтернативою Конституції Євросоюзу
фактично став Лісабонський договір,
який підписали 1 грудня 2009 року. Він визначає
цілі та цінності ЄС, а саме: забезпечувати
людям простір свободи, безпеки та правосуддя
без внутрішніх кордонів; працювати задля
сталого розвитку Європи; сприяти соціальній
справедливості та соціальному захистові;
сприяти економічній, соціальній та територіальній
згуртованості держав-членів ЄС; підтримувати
та поширювати цінності ЄС; робити внесок
у захист прав людини. На сьогодні головними
органами управління ЄС є Європейська
рада, Рада ЄС, Європейська комісія, Європейський
парламент і Суд.
Європейська рада. До її складу
входять очільники держав і урядів країн-членів
ЄС, а також голова Європейської комісії.
Визначає пріоритетні напрямки діяльності,
ухвалює програми і рішення стратегічного
характеру.
Рада ЄС (Рада міністрів) — вищий
законодавчий орган ЄС. Складається з
представників держав-членів ЄС в ранзі
міністрів національних урядів. Рада
має право ухвалення рішень, забезпечує
координацію загальної економічної політики
держав-членів, здійснює загальне керівництво
бюджетом (разом із Парламентом), укладає
міжнародні угоди.
Європейська комісія — виконавчий
орган ЄС, що володіє одночасно правом
законодавчої ініціативи. Складається
із 26-ти «єврокомісарів» і формується кожні
5 років Радою ЄС з урахуванням побажань
держав-членів, яка пропонує кандидатури
єврокомісарів на розгляд Європарламенту.
Зазвичай членами Єврокомісії призначають
колишніх очільників національних урядів
і міністрів. Після схвалення складу «кабінету»
Європарламентом його затверджує Рада
ЄС.
Європейський парламент — консультативно-законодавчий
орган ЄС, складається із представників
держав-членів (785 депутатів), які обираються
прямим голосуванням у цих країнах (на
5 років). Здійснює функції консультацій
і контролю; затверджує бюджет і укладає
міждержавні угоди; схвалює або вносить
поправки у прийняті правові акти та бюджет
ЄС.
Суд Європейського Союзу — є офіційною
інституцією, яка охоплює всю судову владу
ЄС. До складу суду входять по одному судді
від кожної країни ЄС.
Міграційні процеси. Види та форми
сучасної міграції
Міграція — це процес зміни постійного місця
проживання індивідів чи — соціальних
груп: переміщення в інший регіон країни
або в іншу країну. Міграцією є також переїзд
на проживання із села в місто і навпаки.
Є три основні поняття, що ними користуються
під час розгляду феномена міграції: виштовхування,
притягання і шлях міграції.
Виштовхування — процес, пов'язаний
із незадовільними чи важкими умовами
існування індивіда в його рідних місцях.
Виштовхування великих мас людей буває зумовлене
насамперед серйозними соціальними потрясіннями
(міжнаціональними і релігійними конфліктами,
диктатурами, війнами), економічними
кризами, стихійними лихами (землетрусами,
повенями і т. ін.). Під час індивідуальної
міграції силою, що виштовхує, може слугувати
невдача в кар’єрі, смерть родичів, самотність
і т. ін.
Притягання — це сукупність привабливих
умов для проживання в інших місцях, наприклад
у регіонах, де вища оплата праці, де можна
здобути вищий соціальний статус, де існує
політична стабільність, яка вселяє почуття
впевненості в завтрашньому дні. Відмінність
в умовах життя може бути створена і штучно,
для керування потоками мігрантів і для
притягнення робочої сили й інтелектуального
потенціалу в ті райони, де їх не вистачає.
ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ:
І. Що таке європейська
інтеграція та міграційні процеси?
ІІ. Наведіть приклади
міграційних процесів у сучасному світі.
ІІІ. Підготуйте повідомлення про причини
і наслідки міграційних процесів в Україні
та світі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий