Опрацювати поданий навчальний матеріал до уроку. 

Зміст навчального матеріалу з теми:

Витоки та процес європейської інтеграції. Міграційні процеси. Види та форми сучасної міграції

Витоки та процес європейської інтеграції. Європейський Союз

Концепція і практика розбудови Європейського Союзу ґрунтуються на трьох ключових принципах, що були задекларовані в Декларації Шумана від 9 травня 1950 року.

Перший принцип полягає в тому, що інтеграція є засобом, а не метою. Це означає, що інтеграція передбачає взаємну користь і є не панацеєю, а важливим інструментом для розв’язання соціально-політичних проблем.

Другий принцип — поступовість, рух «крок за кроком»: зона вільної торгівлі — митний союз — спільний ринок — валютний союз з єдиною грошовою одиницею та спільною економічною, грошово-кредитною й валютною політикою.

Третій принцип — інтеграція, створення механізму, який дозволив би, з одного боку, сприймати наявні суперечності як джерело подальшого розвитку об’єднавчих процесів, а з другого — ухвалювати збалансовані стосовно інтересів різних країн рішення та доводити їх до втілення у життя.

Роберт Шуман (фр. Robert Schuman, 1886—1963) — французький дипломат, міністр закордонних справ Франції, один з «батьків-фундаторів» європейської інтеграції. Громадянин Німеччини до Першої світової війни, після війни формально стає французом внаслідок повернення Лотарингії з Ельзасом до складу Франції. У травні 1950 року Роберт Шуман запропонував план економічної інтеграції, ідея якого належала Жану Моне. У 1960 році Європейська парламентська асамблея проголосувала за присудження Роберту Шуману звання «родоначальника Європи».

Європейський Союз утворився 1967 року у результаті злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шестіркою провідних європейських країн (ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом):

1) Європейського об’єднання вугілля і сталі (1952 — 2002 р.);

2) Європейського економічного співтовариства (1957 р.);

3) Європейського співтовариства з атомної енергії (1957 р.).

Тривалий час ця організація називалася Європейське Економічне Співтовариство (Спільний ринок). У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Велика Британія, Данія, Ірландія, у 1981 р. — Греція, у 1986 р. — Іспанія, Португалія. У 90-х роках ХХ ст. в ЄЕС налічувалося 12 членів. Від 1 листопада 1993 р., після набуття чинності Маастрихтських угод, офіційна назва цієї організації — Європейський Союз.

Німеччина та Франція — двигуни Європейської інтеграції

До Європейського Союзу як повноправні члени входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Велика Британія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція,

Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни — з 1995 р.). У 2004 р. до ЄС прийнято Естонію, Кіпр (грецьку частину), Латвію, Литву, Мальту, Польщу, Словаччину, Словенію, Угорщину, Чехію, в 2007 році до Європейського Союзу взяли Болгарію і Румунію, а в 2013 р. — Хорватію. На сьогодні Європейський Союз веде переговори про укладання асоціації з Україною, Молдовою та ін.

У 1997 році було укладено Шенгенську угоду про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу. З 1 січня 2002 року до готівкового обігу була введена єдина грошова одиниця ЄС — євро, що перебуває в обігу на території 17-ти країн-членів ЄС.

Однак процес інтеграції не був абсолютно безпроблемним. Так, у 2005 році не була схвалена Конституція Європейського Союзу, яка мала надати юридичний статус ЄС, запровадити посаду президента Європейської Ради та міністра закордонних справ ЄС і зробити ще деякі кроки в бік перетворення ЄС в єдину державу. Конституція не набула чинності через те, що її не схвалили референдуми про ратифікацію у Франції і Нідерландах. Важливі для Європейського Союзу рішення потрібно підтвердити на загальнонародних референдумах в усіх країнах, які входять до ЄС.

Альтернативою Конституції Євросоюзу фактично став Лісабонський договір, який підписали 1 грудня 2009 року. Він визначає цілі та цінності ЄС, а саме: забезпечувати людям простір свободи, безпеки та правосуддя без внутрішніх кордонів; працювати задля сталого розвитку Європи; сприяти соціальній справедливості та соціальному захистові; сприяти економічній, соціальній та територіальній згуртованості держав-членів ЄС; підтримувати та поширювати цінності ЄС; робити внесок у захист прав людини. На сьогодні головними органами управління ЄС є Європейська рада, Рада ЄС, Європейська комісія, Європейський парламент і Суд.

Європейська рада. До її складу входять очільники держав і урядів країн-членів ЄС, а також голова Європейської комісії. Визначає пріоритетні напрямки діяльності, ухвалює програми і рішення стратегічного характеру.

Рада ЄС (Рада міністрів) — вищий законодавчий орган ЄС. Складається з представників держав-членів ЄС в ранзі міністрів національних урядів. Рада має право ухвалення рішень, забезпечує координацію загальної економічної політики держав-членів, здійснює загальне керівництво бюджетом (разом із Парламентом), укладає міжнародні угоди.

Європейська комісія — виконавчий орган ЄС, що володіє одночасно правом законодавчої ініціативи. Складається із 26-ти «єврокомісарів» і формується кожні 5 років Радою ЄС з урахуванням побажань держав-членів, яка пропонує кандидатури єврокомісарів на розгляд Європарламенту. Зазвичай членами Єврокомісії призначають колишніх очільників національних урядів і міністрів. Після схвалення складу «кабінету» Європарламентом його затверджує Рада ЄС.

Європейський парламент — консультативно-законодавчий орган ЄС, складається із представників держав-членів (785 депутатів), які обираються прямим голосуванням у цих країнах (на 5 років). Здійснює функції консультацій і контролю; затверджує бюджет і укладає міждержавні угоди; схвалює або вносить поправки у прийняті правові акти та бюджет ЄС.

Суд Європейського Союзу — є офіційною інституцією, яка охоплює всю судову владу ЄС. До складу суду входять по одному судді від кожної країни ЄС.

Міграційні процеси. Види та форми сучасної міграції

Міграція — це процес зміни постійного місця проживання індивідів чи — соціальних груп: переміщення в інший регіон країни або в іншу країну. Міграцією є також переїзд на проживання із села в місто і навпаки.

Є три основні поняття, що ними користуються під час розгляду феномена міграції: виштовхування, притягання і шлях міграції.

Виштовхування — процес, пов'язаний із незадовільними чи важкими умовами існування індивіда в його рідних місцях. Виштовхування великих мас людей буває зумовлене насамперед серйозними соціальними потрясіннями (міжнаціональними і релігійними конфліктами, диктатурами, війнами), економічними кризами, стихійними лихами (землетрусами, повенями і т. ін.). Під час індивідуальної міграції силою, що виштовхує, може слугувати невдача в кар’єрі, смерть родичів, самотність і т. ін.

Притягання — це сукупність привабливих умов для проживання в інших місцях, наприклад у регіонах, де вища оплата праці, де можна здобути вищий соціальний статус, де існує політична стабільність, яка вселяє почуття впевненості в завтрашньому дні. Відмінність в умовах життя може бути створена і штучно, для керування потоками мігрантів і для притягнення робочої сили й інтелектуального потенціалу в ті райони, де їх не вистачає.

ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ:

І. Що таке європейська інтеграція та міграційні процеси?

ІІ. Наведіть приклади міграційних процесів у сучасному світі.

ІІІ. Підготуйте повідомлення про причини і наслідки міграційних процесів в Україні та світі.